Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".
Так було тихо, що мені соромно стало калатання власного серця.
Кили лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосну тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.
"Intermezzo"